Warning: set_time_limit() [function.set-time-limit]: Cannot set time limit in safe mode in /sata2/home/users/zemlya/www/www.kozatstvo.info/smarty/db.php on line 31

Warning: Call-time pass-by-reference has been deprecated in /sata2/home/users/zemlya/www/www.kozatstvo.info/func.php on line 624

Warning: Call-time pass-by-reference has been deprecated in /sata2/home/users/zemlya/www/www.kozatstvo.info/func.php on line 789
 
Статут Українського козацтва
Структура УК







Конституція П. Орлика
Українські ватажки
Звернення гетьмана Івана Мазепи
до козаків у 1709 році.

Журавльов Д. В.
Козацька еліта








Нагайка
Культ шаблі у козаків







Життя загону
Наші заходи
Рій Січ молода


Козацька зброя та атрибути


НАЗВИ ЗБРОЇ В ЛЕГЕНДАХ ТА ПЕРЕКАЗАХ НАДДНІПРЯНЩИНИ


За свідченнями дослідників, виробництво холодної зброї було добре налагоджено на Україні . В усякому разі ми не знаходимо відомостей про постачання шабель і списів з Росії або завезення їх з-за кордону, тим більше, що в російській армії списи зняли з озброєння ще в 1716-1717 pp. Запорізькі козаки найчастіше використовували в боях шаблі і були вони не особливо криві та не особливо довгі, зате вельми доброякісні й дуже гострі. Шабля вважалася необхідною зброєю для козаків, і в піснях козацьких вона завжди називається "шаблею-сестрицею, ненькою-рідненькою, дружиною-панночкою молоденькою". Як істинний "лицар" запорожець надавав перевагу шаблі і називав її "чесною зброєю", на відміну від рушниці. Шаблі приходили на зміну мечеві у значній кількості зі Сходу, з турецьких імперських країн і відзначалися дуже великою різноманітністю. Корд або корделяс - це короткий меч або шабля піхотинців; тасак - теж коротка шабля; Рапір - рід меча з тонким, гострим лезом; конгар або концер мав вигляд меча, але його лезо було трикутне або чотирикутне й мало гострий кінець. Проте досить часто в народних переказах ці назви не розмежовуються: у текстах фігурують мечі та шаблі. Виявлено чотири випадки вживання згаданої лексеми в досліджуваних матеріалах, наприклад: "Шабля скривлена та гостра-гостра, як бритва" або "Гнатко-братко обернув коня, махнув мечем -вони самі себе й порубали" . При цьому розглядані найменування вживаються в легендах та переказах Нижньої Наддніпрянщини лише в прямому значенні. Списи, або, як їх ще називали коп"я, ратища, були у великому вжитку в запорізьких козаків: "козакові без ратища, як дівчині без намиста" - говорили на Запоріжжі. За списами, які збереглися до нашого часу, видно, що вони складалися з залізного коп’я, різних форм та різної величини (близько 5 вершків, інколи трохи більші, інколи менші), і дерев"яного древка, яке називались ратищем (від слова "рать"). Запорізькі списи, що збереглися до нашого часу, виготовлені з тонкого і легкого дерева, 1 - 2 м завдовжки, із залізним наконечником на одному кінці та з отворами на ремінну петлю на іншому кінці списа. У цю петлю закладали ногу для рівноваги, для полегшення утримання списа. Інколи на вістрі списів траплялися перекладини, щоб зброя не входила далеко у тіло пробитого ворога ....Списи безпосередньо запозичені від татар, оскільки ця зброя була відома ще татарським козакам, які були популярні на російському півдні раніше, ніж там з'явилися запорізькі козаки. У матеріалах легенд та переказів Нижньої Наддніпрянщини виявлено чотири випадки вживання згаданої назви, наприклад: "Взяли його і піднесли на списи". . Вогнепальна зброя у козаків поділялась на гармати та рушниці. Саме ці два види були в них найбільш поширені. Один із них (рушницю) козаки носили з собою обов'язково, а інколи траплялося, що й обидва. Перші літописні вказівки про запорізькі щмати (пушки) датовані 1516 роком: "Жили вони (запорожці) на Дніпровських островах і часом літом рибною ловлею захоплювалися, яку без солі сушили і інколи її вживали; на зиму ж до ближніх міст сходили. А при кошах і пуаїках невеликих кілька сот людей залишались". Як відомо з історичних матеріалів, перші гармати з'явилися в Західній Європі на початку XIV ст. У кінці XIV ст. (1394 р.) нова зброя з Німеччини через Польщу перейшла до українських земель . У кінці XVI століття в запорізьких козаків гармати вважалися вже необхідним атрибутом війська, і згодом, коли до них навідався в 1594 році посол германського імператора Рудольфа II, Ерих Ласота, то вони "салютовали его множеством пушечных вистрелов". У легендах та переказах Нижньої Наддніпрянщини назва гармата вживається досить часто, причому завжди в прямому значенні, наприклад "приїхав і давай скрізь копати вали, ставити гармати..., ...що москаль нас кругом обступив і гармати горлом у вічі поставив", "а я туди свою гармату зніс." тощо. ...Рушниця., Назва "ручниця" ("рушниця") мотивується способом її використання. Порівняно з гарматою, згадана зброя була менша й легша і її можна було вільно тримати в руках. Є свідчення, що на тульських заводах виготовлялися рушниці для козацьких військ за поданим ними зразком. ...Матеріал для вогнепальної зброї, тобто порох, був у запорожців не власного виробництва, а доставлявся в Січ частково з Польщі та Туреччини, а більша частина (1654р.) - із Москви. Однак є свідчення про те, що запорожці й самі виготовляли порох, який зовсім не відрізнявся доброй) якістю і виготовлявся із селітри, котру привозили в Січ українські козаки. Виробництво пороху, як згадується в окремих джерелах, було дуже поширене на Україні й мало давню традицію, оскільки українські землі, надто ж Лівобережжя і Слобожанщина, були багаті значними запасами селітри, якої вистачало не лише для власних потреб, але й для вивезу до Росії і навіть за кордон. Ще Г. Боплан, французький інженер, котрий перебував в Україні більше 17 років, розповідав у творі про Україну, що "запорожці були великими майстрами у виготовленні селітри та пороху" . Пізніше Д. Квітка доводив, що в Європі не було більш "здатної до штучного виготовлення селітри" країни, ніж Україна. Назви холодної зброї запозичені зі Сходу: від турків і татар. Щодо назв найменувань вогнепальної зброї, то вони походили здебільшого із Західної Європи, з Німеччини. Частота вживання назв залежить від використання зброї козаками Запорізької Січі. За спостереженнями, з-поміж зброї, якою користувалися козаки, найбільш популярна була вогнепальна зброя, а саме -рушниця ,пістоль, потім гармата.

Зброя як козацький символ

Запорожці відносили шаблю до справжньої, "чесної", благородної зброї. Навіть поява вогнепальної зброї, не похитнула ідеологічного значення меча. Навпаки, він підносився вище рушниці чи пістолета. Не вважалися запорізькою зброєю й дешеві, а через це доступні нижчим станам списи, ножі, келепи й сокири (хоч останні були страшною зброєю, нерідко набагато ефективнішою за меч). Як відомо, козацтво сповна віддало шану мечеві, чи точніше його аналогу - шаблі. З-поміж інших видів холодної зброї виняток практичні козаки зробили лише для келепа та булави: булава стала відзнакою влади, замінивши скіпетр або жезл, а келеп належав до улюблених об’єктів козацької симпатії: говорили, що він лише "торкає" ребра ворога. Лук є важливим елементом на портретах козацької старшини, наприклад - на відомому портреті Байди Вишневецького. Лівою рукою Байда тримає шаблю, якої майже не видно, а правою - лук з поставленою на тятиву стрілою. Про не випадковість зображення легендарного Байди з луком свідчить широко знана дума, в якій оповідується, як козацький герой розправився зі своїми катами за допомогою лука та стріл. Присутній лук і на портретах інших лицарів: Петра Сагайдачного (гравюра при вірші Саковича на погреб гетьмана), житомирського старости Семена Дениска, козака на заставках карт України Гійома де Боплана тощо. Чи не найпопулярнішими фігурами української геральдики теж є зображення лука й стріл. (15) Схоже, якби остання розвивалася самостійно, то ці фігури посіли б у ній місце таких почесних геральдичних знаків, як меч та шабля. Почесне місце у козацькій символіці належить також рушниці. Досить нагадати, що озброєна рушницею постать козака стала офіційним гербом Війська Запорозького. Таке саме зображення є на корогвах сотень, на печатках і портретах. Але найбільш яскраво символічне зна¬чення рушниці як лицарської, навіть богатирської зброї проступає в козацьких думах. З класичної думи про козака Голоту, записаної на¬прикінці XVII ст., видно, що невід’ємною ознакою козацького лицаря, окрім доброго коня та пишних шат, є його ясна зброя. Таким чином, рушниця міцно пов’язана з образом козака - як символічним, так і реальним. Проте серед геральдичних знаків рушниця, на відміну від гармат та гарматних ядер, не зустрічається: загальноприйнята геральдика її не визнавала. Це, очевидно, відповідало сприйняттю вогнепальної зброї як "нечесної", "підлої", хоч і дорогої, що було притаманне багатьом народам світу. Численні докази цього можна привести і на українському матеріалі. Так, окрім відомого вислову з порівнянням холодної та вогнепальної зброї ("куля - дура, штик - молодець"), є низка фразеологізмів, які відносять два згадані типи зброї до різних оціночних площин: з кулею пов’язані негативні конотації ("дістати кулю в лоб"), а з штиком - позитивні ("здоровий, як штик). Козаки називали рушниці яничарками.

КЛЕЙНОДИ

Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або клейноди (від німецького слова, що означає коштовність). Серед них – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці тощо.
Найбільшою святинею козацтва вважалася корогва – прапор. Їх шили з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом. Траплялися на бойових козацьких прапорах образи святих (найчастіше – архістратиг Михаїл), хрести, сонце, місяць, зірки, зброя, звірі. Козацькі прапори були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого, малинового, червоного й чорного кольорів. У козацькому війську було три роди корогв (прапорів):
• Корогви війська всього
• Полкові корогви
• Сотенні корогви.
Попервах козацьке військо мало прапори тих держав, що брало їх на службу. Щоденно використовувались менші корогви - значки (малі прапорці) Лише у 18 столітті на всіх військових корогвах з’явилось однакове зображення – національний герб (збереглися прапори Лубенського полку з 1758рю, Переяславського полку з 1765р.) Але на другому боці корогви кожний полк чи сотня мали власний знак. Найважливішу ознаку влади кошового отамана становила булава – палиця з горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною визолоченою кулею на кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами. На урочистих виступах гетьман тримав булаву в руці, а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом її тримав гетьманський джура (слуга й помічник). Важливим атрибутом влади був бунчук – древко завдовжки 2 – 2, 5 м, верхівку якого прикрашала кулька – маковиця, від якої донизу звисали пасма кінського волосся й червоні мотузки. Символом влади судді була військова печатка. Нею утверджувалися всі офіційні документи Війська Запорозького, видані кошем: універсали, маніфести, привілеї, дипломатичне листування. На печатці зображувався герб – постать козака, озброєного шаблею і мушкетом. Печатка була круглою, спершу меншого, а потім більшого розміру. Символом влади військового писаря був срібний каламар, відзнакою довбиша – литаври. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати Січову раду. Курінні отамани носили жезли-пірначі. Це – булава, але не з круглим яблуком, а з шестигранним наконечником із насадженими на нього срібними перами. Усі козацькі клейноди, за винятком палиць для литаврі, які постійно були в довбиша, зберігалися в січовій Покровській церкві, у скарбниці, й виносилися тільки за с особливим наказом кошового.

http://narodna.pravda.com.ua
Херсонський Кіш Українського козацтва. При використанні матеріалів сайту просимо вказувати джерело: http://kozatstvo.info
Яндекс.Метрика